Поруч із тими, хто тримає: як підтримати батьків дітей з особливими освітніми потребами
Бути батьком чи матір’ю дитини з особливими освітніми потребами може бути дуже непросто. Батьки подекуди можуть відчувати стрес, самотність, чи ізольованість, але насправді такі такі дорослі не самотні. Безліч родин мають схожий досвід.
Платформа Resilience.help та психологиня Тетяна Ширяєва розповідають, як підтримати батьків, які мають особливі освітні потреби. Матеріал створено у відповідь на питання із форми Запитай. Дізнайся. Дій.
З якими труднощами стикаються батьки дітей з особливими освітніми потребами?
Батьки дітей з особливими освітніми потребами (ООП) щодня переживають вищий рівень стресу та тривоги, ніж батьки дітей без таких потреб. Найчастіше високі показники стресу пов’язані із відсутністю достатньої підтримки та доступу до послуг.
Із моменту постановки діагнозу родини часто змушені боротися за базові речі — доступ до фахівців, адаптацію навчального середовища чи визнання потреб дитини. Почуття покинутості й безсилля в таких умовах є природним.
До цього додаються фінансові труднощі: виховання дитини з ООП зазвичай потребує більше ресурсів. Часто один із батьків змушений скорочувати робочий час або зовсім залишити роботу, щоб доглядати за дитиною.
Піклування про дитину з ООП вимагає постійної включеності: допомога з їжею, сном, одяганням, навчанням, емоційна підтримка. На себе, відпочинок чи стосунки з партнером у батьків залишається мінімум часу. Усе це спричиняє хронічну втому.
Як підтримати батьків?
Батьки дітей з ООП нерідко постійно перебувають у стані «підвищеної готовності», хвилюються про майбутнє, планують, шукають інформацію та відчувають осуд.
Якщо у вашому класі є дитина з особливими освітніми потребами, то при розмові з батьками наголошуйте на тому, що ви разом із ними на стороні дитини:
-
нормалізуйте емоції батьків;
-
говоріть батькам про те, що ви знаєте, що вони почуваються втомленими, розгубленими чи злими. Це не свідчить, що вони погані батьки, а означає, що їм не байдуже і вони дбають про свою дитину більше, ніж про себе;
-
дозуйте інформацію та опору.
Якщо ви даєте якесь «домашнє завдання» батькам, то робіть це у вигляді невеличких, практичних кроків.
Крім того, пропонуйте взаємодію. За можливості плануйте короткі регулярні зустрічі, де і ви, і батьки зможете обговорити свої спостереження та подумати над подальшими кроками чи поділитися способами, якнайкраще із досвіду взаємодіяти із дитиною, наприклад, заспокоїти її, якщо вона перенавантажена чи перезбуджена.
Не радьте, починаючи із фрази: «ви не робите… »
Утім, якщо педагог не дбає про себе, то колаборація із батьками та підтримка дитини з особливими освітніми потребами практично неможлива. Тому педагогам не варто забувати:
-
виконувати «заземляючі» практики. Перед робочим днем практикувати глибоке дихання, розтирання рук, проговорювати фразу-самопідтримки: «Я роблю все можливе в цю мить ». Після робочого дня потягніться та порозгинайте спину (так ви впливаєте на блукаючий нерв), попийте води та пройдіться;
-
дозволяйте собі радіти та відпочивати. Послухайте улюблену мелодію, зробіть щось із списку улюблених діяльностей, бо це не дрібниці, а важливі умови виживання в умовах стресу;
-
підтримуйте себе, адже ви не лише педагог, а й людина. Ходіть на групи підтримки,супервізії.
Кажуть, щоб тримати дитину — хтось має тримати дорослого, що її тримає. Педагог — саме така людина. І тому піклування про себе — це теж турбота про дітей.